Рижуля

А вони чекали…

Пронизливий вітер змушував прикривати очі, кидаючи на всі боки колючі краплі дощу. Вкотре вони, вловлюючи запах рідної людини, йшли, уткнувшись носом у мокрий асфальт. Повертаючись знову й знову туди, де слід обривався, у районі Об’їзної дороги. Вони – собаки і просто не вміють втрачати надію та віру. Вони – собаки, і вони мають відданість у крові.

Знову і знову вони йшли тим самим колом, поки втома не валила з ніг. Коли від втоми і голоду йшли сили, вони згорталися клубочком, уткнувшись носом до живота, і забувались. Але голод не давав довго спати, треба було рухатись. Вони не знали, скільки тривала ця мука, але сили швидко виснажувалися, з голоду зводило гострим болем все тіло, лапи підкошувалися.

Надія!

Вловивши ледь чутний звук голосів вдалині, вони з величезною надією з останніх сил підвелися і побрели на звук. Вже не орієнтуючись на запах, а просто сподіваючись, що раптом… Повернувся рідний і довгоочікуваний, яким вони жили і дихали, єдиний, свій!

Але то був не він.

Але люди були привітні, нагодували. І… зачинили двері, вони їм теж виявилися непотрібними…

Час минав, наших друзів куди тільки не носило. На смітниках, заглядаючи в обличчя чужих людей та виклянчуючи як жебраки про допомогу. Хтось давав відламану від буханця скоринку булки, іноді пригощали сухим кормом та ковбасками, а бувало, штовхали, лаяли, кидали камінням. Спали біля ринку в норі, яку викопали самі, але не було даху та порятунку від дощу. Насичене і водночас таке одноманітне життя бездомного. Але вони собаки і пристосувались виживати.

Але попри все вони чекають і вірять…

Чи була ця історія цих собак нам не впізнати, а вони не розкажуть.

Намагання пошуку господаря результатів не принесли, та й навіщо? Зрозуміло ж, що їх позбулися.

Три місяці вони відбувають термін за безвідповідальність людини, за чужу байдужість.

Рижуля (Альма) та її брат, Дюк, шукають дім!

Реально народилися «у сорочці». Їх було викинуто прямо на дорозі і, якби не щасливий випадок, що їх помітили, то могла б статися трагедія. А рахунок справді йшов на мить…

Їх було троє, одна, Пуговка, вже у сім’ї.

Відмінні, здорові та молоді собаки, стерилізовані, вакциновані, оброблені від паразитів.

Краще, ніж вони самі, вам ніхто про них не розповість:

«Наші вітання, кандидати на нашу лапу та серце!

Наш вік – рік та 2 місяці. Ми – брат та сестра. З місячного віку разом. І дуже дружні між собою!

Але:

1. Ми готові змінити ім’я, на яке Ви забажаєте.

2. Готові змінити район мешкання. Але можемо і залишитись у цьому районі, тільки з Вами, звичайно).

3. Готові до Ваших дітей, але краще за 10 років, адже ми не хочемо їх лякати, тому що ми вже не маленькі.

4. Готові до своїх мисок, лежанок, ігор та обіймашок (дуже-дуже))).

5. Не готові: на ланцюг (це нудно, і сумно, а ми хочемо бути повноцінними компаньйонами).

Ми дуже чекаємо на Вас!»