Фунтік

Фунтик у сім’ї!

Причому з одеською пропискою!)

І його там уже так чекали, що навіть приготували йому млинці з куркою!

Ну, все, пішло-поїхало)

Фунт Перший передає всім привіт зі своєї сім’ї)

Привіт від домашнього Фунтика)

Сьогодні Фунтик на господарстві, допомагав збирати яблука)

Знатний помічник!)

Коли почалася війна, кожна людина показала своє справжнє обличчя. Страх, жах, паніка. У цих словах все, що відчуває душа, коли руйнується світ. Люди тікають. Хтось із одним рюкзаком, спішно заштовхавши в нього документи та гроші, хтось із валізами, де одяг, техніка, прикраси. А хтось навіть забув зачинити двері будинку. Забув і собаку, і кота, наче це зайва річ.

А поряд є інші історії. Сім’я, яка завантажує до машини сім собак. І не просто відвозить їх, а рятує! Через страх, через біль через загрозу смерті. Десь у багажнику мішок корму. А замість зайвої сумки з одягом – перенесення з паралізованим псом. Вони не рахували – цього залишимо, цей злий, цей старий. І забрали всіх! Бо – сім’я! І саме у цій різниці вся суть!

Хтось рятує життя, хтось комфорт. Хтось везе тепло душі, а хтось ганчірку. Хтось плаче від думки, що не може всіх врятувати, а хтось навіть не згадує, що залишив у замкненій квартирі живу істоту.

Війна – це не тільки танки та ракети. Війна – це вибір! Саме в такі миті стає зрозуміло з чого зроблено людину. З любові чи зі страху. Зі співчуття, або з байдужості.

Часом той, хто намагається врятувати, залишається єдиною справжньою людиною, посеред світу, що руйнується.

Це черговий «зайвий», якого намагалися позбутися. Назвали Фунтік. Вік 6 місяців. Буде не більше за таксу. Оброблений від паразитів та двічі вакцинований. З паспортом.

Дуже забавний. Вірить у свого бога – людину – і дуже хоче знайти сім’ю!

Шукаємо йому квартиру. Привеземо Одесою.

Може, саме ви той, хто зробить його щасливим? Де ти, справжня Людина?

(див. початкове повідомлення про його долю в розділі новин)