Люди, чому ви не здатні до творення? Тільки не треба розмов про війну. Ми разом із вами живемо в одній країні, і війна йде для нас усіх. Більше того, на відміну від багатьох, за три з половиною роки я жодного разу не залишила Україну. Ні на тиждень, ні на день, ні навіть на півгодини.

Може річ у тому, що не завжди готові віддавати, а лише брати? Брати, брати, брати, доки тарілка не спорожніє. Постійно чується “мало”, і є відчуття, що це вічно порожня тарілка, до якої спрямовані мільйони рук, які готові урвати рівно в той момент, як тільки в ній щось з’явиться. Деякі тільки й зайняті тим, що сидять у коментарях і стежать за тим, хто комусь допоміг, а потім бігом обурено писати: «А мені????» Гидко…

Тут є мертвий інвестиційний клімат. Напрочуд наскільки ніхто нікому не довіряє і не вибудовує відносин і зв’язків із довгостроковою перспективою. Мертвий клімат для будь-яких інвестицій. Чи не обов’язково фінансових. Для творчих, культурних, розумових, тих самих зоозахисних.

Особливо зоозахисних, на жаль. Бо ці зжеруть все. Заберуть і одне в одного, і взагалі в усіх. Є одна волонтер, якій достатньо з’їздити на якусь точку, зробити фото для звіту, щоб потім на цю локацію завжди отримувати корм, при цьому більше там ніколи не з’являючись. Певній групі осіб може здаватися, що вони схопили успіх за хвіст і так буде завжди. Але багато разів перевірено, що це велика помилка.

Тут ніколи не було і не буде цивілізованої конкуренції. Тут завжди сильний і тупий буде пригнічувати того, хто слабший і розумніший. Для людини властиво боротися за найкраще. Але в цій галузі парадоксально люди з розлюченістю готові боротися за найгірше. Це незрозуміло! Які ж ви зоозахисники, якщо банально ваші собаки не навчили вас кохати?

Можливо, тому між «зоозахисниками» ніколи не буде поваги. Тільки заздрість та бажання нашкодити та знищити. Щоб залишитися одному на вершині, наодинці зі своєю нікчемністю, посередністю та порожнечею. І справжнісінькою тупістю.

Тому і видосики з матами, закриті групи, де миють зад усім неугодним, і багато чого ще.

І логічно, що на цьому тлі більшість тварин, ті, заради яких і має існувати зоозахисний рух, по-справжньому нікому не потрібні.

І постає питання – навіщо ви збираєте цих нещасних тварин, якщо не можете їм нічого дати? Де тут турбота про них? Сотнями, пачками… Навіщо? Навіщо скидати разові звіти іноземцям? Щоб забрати корм та втікти? Хіба ви не розумієте, що ви його забираєте у собак, які за вашою тупістю та жадібністю можуть бути голодними?

І розумний, і дурний у нашій країні парадоксально сходяться в одному – нічого змінити не можна. Дурний намагається радіти попри все, а розумний неприкаяно бродить, страждаючи від безсилля.

Настільки на це боляче і безнадійно дивитися, що багато разів хотілося повністю вийти зі всіх соцмереж. Заходячи на сторінки, відчуваєш, що потрапляєш у будинок розпусти або в салон при морзі.

8 років безперервних спостережень за химерними поєднаннями нікчемності та марнославства, життєрадісності та депресії, оптимізму та фаталізму, марності та гордині, дурості та впевненості…

Але доводиться терпіти, оскільки зрозуміло, що без них влаштувати когось у сім’ю взагалі нереально.

І окремої розмови стоять питання на кшталт «А ви не знаєте волонтера такого-то?» Звідки я знаю його? По-перше, їх дуже, неможливо багато! А по-друге, у мене дуже багато своїх щоденних планових та оперативних завдань. Кожен мій день – це перебування в пеклі. Треба все встигнути! І повертаюся додому часом до 23:00. Чи до волонтерів мені буде?

Для спілкування по тваринах у мене є дуже обмежене коло людей, і цього більш ніж достатньо.

І останнє. Будь ласка, не скидайте мені нічого в личку. Дуже прошу! Я не можу на це дивитись! Мене це руйнує!

Якщо не розумієте, прайс унизу.) Куплю корм собакам. Обіцяю!)