5 грудня 2025

У засніженому сквері під білим кущем

Розмовляв ангел із бездомним котом.

Був вісник крилатий для інших незрим,

Спілкувався з бродяжником наче з рідним.

А той відверто відповів начистоту,

Як тяжко частенько зустрічати порожнечу!

Як рідко добро вдається зустрічати…

Легко так цілком і за день здичавіти.

Співчутливо ангел скитальцю кивав,

То гладив кота, то за вушком тріпав.

Намагався втішити, хотів підбадьорити,

Щоб кіт перестав приречено нудитися.

Але ось і прощатися черга настала

І ангел стрімко до сонечка злетів.

Запитав перед цим схвильовано кіт:

«А хіба з тобою не вирушу у політ?

А хіба мене не візьмеш у світ інший,

Де замість зими лише літо навесні?

Адже багато містечка я там не займу!

Адже там забуду нетрівну темряву…»

Але вісник, виблискуючи, відповів коту,

Що скоро він тут здобуде доброту,

Що тут на землі друга скоро знайде

І житиме вдома, а висить почекає.

Коли ж крилатий посланець зник,

Безхатник трохи подивився в далечінь небес

І зник, підвівшись, в обіймах дня:

«Аж не обдурить? Родня ж є рідня.

Пожалуйста, будьте внимательны.