Ангели-спостерігачі, які дивляться на нас із співчутливим розумінням та з безумовною любов’ю. Нечутно ті, що йдуть поруч, тихо схиляють голови на наші плечі, щоб почути струмок наших думок, заводь наших почуттів. Зустрічають нас при народженні та супроводжують до останньої межі. Ті, що тримають за руку, наповнюються нашими долями та нашими світами. І навіть у чомусь нам заздрять.

Бути людиною… Мати початок, кінець і шанс – з кожним новим днем, кожною новою годиною. Дихати свободою, вибирати та віддавати. Терпіти біль, але занурюватися в щастя, пізнавати зраду, але від того наполегливіше шукати відданість, обпалюватися, але міцніше триматися за цінне. Плакати від безсилля, втрачати та знаходити надію. Не мислити свого життя без кохання, що пульсує у скронях, якому так мало місця в серці, що воно стає світом.

Бути такими крихкими, слабкими до відчаю і сильними на диво, намагатися за своє коротке життя прожити так багато. Навчити та навчитися, спростувати та створити, дати відповіді на запитання та поставити нові. Перевернути світ чи його врятувати. Щось по собі залишити. Просто жити, відчувати себе живими кожною своєю клітиною.

Ангели знають про нас більше, ніж ми самі. І продовжують любити, навіть тоді, коли для кохання, здається, місця вже немає. Продовжують у нас вірити. У нашу здатність зробити те, що вони не можуть. І якось приходить день розуміння – що бути людиною – це вибір!

Це лише вибір, пані та панове!