

Сьогодні приступили до порятунку двох собак – мами Тіни та сина Гаріка.
Спостерігала я за цими собаками через фейсбук. Спостерігала та писала Лілі постійно. Було очевидно, що є багато проблем. Кормом забезпечили, Ліля приїжджала годувати, поставила їм старенькі будки із притулку, купила нашийники.
Але цих зусиль було явно замало. Їм необхідне лікування. Дівчинка старенька, у неї величезна пухлина, хлопець кашляє, живіт роздутий. А кинути їх – це означає приречити їх на вірну, болісну смерть.
Ви колись звертали увагу, як вони дивляться? Варто на секунду затримати на них погляд – і там блисне надія – “Ти мене врятуєш?” А потім ці очі гаснуть, стають тужливими і відводяться убік. Тому що їм соромно за нас.
А Гаріку справді було соромно. Але десь усередині в нього теплилася слабка надія, що його не покинуть, йому допоможуть. Маленька, майже невловима, точкова надія. Гарік своїм поглядом просто рве душу в шматки. І не можна не відповісти йому – Малий, допоможи нам тебе вилікувати! Все можна виправити, у тому числі перемогти той біль, який ти відчуваєш! Нехай твої очі світяться любов’ю та надією, тебе не покинуть і не підведуть!
…Гаріка відвезли сьогодні до клініки. Він, звісно, дуже важкий. Із завтрашнього дня розпочинають обстеження. Його стареньку маму Тіну відвеземо у понеділок, там серйозна пухлина.
Усі аналізи взяли, через 3 дні буде ясно, що з дирофіляріозом.
На жаль, поки що попередній діагноз – Дилатаційна кардіоміопатія, Асцит… Немає слів…
…Все, що ми могли, ми зробили. Начебто підключилися західні спонсори. А раптом цим собакам справді пощастить, і вони зможуть отримати після лікування гідне життя?